{"componentChunkName":"component---src-templates-poetry-js","path":"/en-US/poetry/","result":{"data":{"poetry":{"edges":[{"node":{"contentful_id":"6ABICozDJOM8gffyAO9wmh","title":"My poems","poems":{"childMarkdownRemark":{"html":"

БАБУСІ
\nОбличчя твоє так нагадує фреску,
\nде вохра потріскалась, мічена часом.
\nЖиття об'єднало все в кольорі разом -
\nяк пензель
\nв руках живописця Франческо.
\nА дні пролітали, лишались тривоги.
\nТебе малювали на темному фоні.
\nІ вже неминуче стікало на скроні
\nбілило епохи - мов попіл вологий.
\nТвій спогад - як усміх, бо всяке бувало.
\nЖиття мов площина чиясь живописна,\nа серце щосили лещатами стисне -\nминуле себе нагадає\nзухвало.\nТам тло дотлівало, у сірих висотах\nприречені ангели благовістили.\nТерпіннями паляться душі, бо всоте\nнаточує час вже іржаву стамеску -\nдовбає цю землю на шрами і зморшки.\nДозволь подивитись на тебе ще трошки -\nобличчя твоє так нагадує фреску...

\n
\n

О. С.

\n

Весна іде\nпрозора і легка -\nмодель маестро Боттічеллі.\nХоваються до зимних келій\nсуха вода, холодна і крихка.\nЩе світ, скупий на чисті кольори,\nмалює стримано на грунті\nблідий ескіз квітучої пори,\nяк немовля, - без таїн, щирий.\nА все живе з промінням віри.\nІ всесвіт сонце сіяти приніс.\nВ очах розтали вітражі зими.\nВесна іде, як суть пророцтва,\nу храм промерзлий одиноцтва,\nде ти слабкий, відкриєш всі замки...

\n

ЗИМА В ГУРЗУФІ\nПівденне сонце блідо матовіє\nкрізь хмар острижені отари.\nУ птахові вітрила бризом віє\nхолодний гомін Адаларів.

\n

Фаланги хвиль щитами перламутру\nвистукують скелястий стогін.\nНа плечі гір круті первісним хутром\nлягає сніг, і під розлогі\nпід опахала італійських піній\nстікає срібний дощ оливи.\nА дух вогню над коминами, синій,\nлетить розвіяний і пахне чорносливом.

"}}}}]}},"pageContext":{"lang":"en-US"}},"staticQueryHashes":["3822695639"]}